Ексклюзив
Людина, яка справді віддана своїй роботі, як ніхто інший. Провідний біолог Київського зоопарку та очільник Межигірського притулку для лебедів Сергій Григор’єв зовсім нещодавно став лауреатом Першої Всеукраїнської зоозахисної премії 2022. На початку повномасштабного вторгнення він не залишив лебедів та інших птахів, ризикуючи своїм життям та перебуваючи під постійними обстрілами. Ми поспілкувалися із Сергієм, і він розповів, як зараз живе Межигірський притулок для лебедів, наскільки сильно він постраждав та які тварини найбільше бояться російських обстрілів та вибухів.
Розкажіть, як ви зустріли повномасштабне вторгнення рф: де перебували, якими були перші дії?
За декілька днів до початку війни я виїжджав у місто в справах та багато користувався громадським транспортом. І 23 лютого зліг із високою температурою, почував себе дуже погано. А вже 24 лютого мене розбудив сильний вибух, після цього я взяв до рук телефон і почав дивитися новини. Потім стало зрозуміло, що почався напад. Спочатку в мене був шок, адже ментально ми настільки різні народи. Ми, на відміну від росіян, є творчими, працьовитими.
Тоді було насправді дуже тяжко, адже я почував себе погано, проте все одно старався годувати і поїти тварин.
Відомо, що зараз ви опікуєтеся лебедями, оленями, гусаками, косулями, голубами в Межигірському притулку. Наскільки сильно постраждав притулок? Як почувалися тварини? Чи стресують досі?
Коли вже стало зрозуміло, що це вже серйозно, бо почало літати з усіх сторін, то я зателефонував директору Київського зоопарку Кирилу Трантіну й запитав, чи можливо евакуювати всіх птахів. Він одразу сказав, що можна, і дав розпорядження начальнику відділу птахів Віталію Лясковському. Ми технічно почали обговорювати, як їх можна було б евакуювати, адже в мене не лише лебеді, а й багато дрібних птахів.
Київський зоопарк має багато зв’язків із іншими міжнародними зоопарками, тому можна було б туди їх перевезти. І вже в березні стався «приліт» майже на територію зоопарку. Тоді я зрозумів, що це вже недалеко від пташника, тому вирішив скасувати евакуацію та залишитися тут із птахами, адже всім тоді було важко.
Птахи практично не реагують на вибухи, проте косулі дуже чутливі до ґвинтокрилів. Навіть було таке, що, коли вертольоти пролітали, їх намагалися збити, і вони у відповідь теж стріляли. Тоді було пошкоджено частину вольєра, де були косулі, і тварини дуже побилися до крові. На щастя, вони вижили. Але зараз мені довелося відпустити їх із вольєрів на територію, адже вони не витримують шум ґвинтокрилів.
Сам Межигірський притулок є для лебедів, але зараз там є ще багато інших птахів, якими я опікуюся.
Ще на початку березня в Межигір’ї від вибуху російської бомби загинули лебеді. Ви говорили, що це була ваша улюблена пташка. Розкажіть більше про це й чи задокументовано ці злочини?
Найбільша втрата — це загинула чорна самиця лебедя. Ми забрали її маленькою, де вона виросла з усіма гусаками. Ці чорні лебеді дуже язикаті, вони постійно щось розповідають. І саме вона просила в мене знайти їй пару, а я довго не міг цього зробити. Адже ці птахи дуже дорогі, а в Україні занепад щодо розведення багатьох декоративних видів таких птахів. У Європі це більш розвинено. Самець може коштувати біля 500 євро. Й одного разу рятувальникам вдалося врятувати чорного лебедя, і якраз мені його передали. Їх не можна було залишати в природі, адже це австралійський вид, і він у нас не зможе вижити. Я поселив цих двох чорних лебедів окремо, і вже через деякий час вони почали ходити разом, була дуже гарна пара.
Але стався авіаналіт на Межигір’я, коли бомбили антени. Уламки я знайшов навіть біля фазанарію, це був кілометр від місця вибуху. Також вибуховою хвилею в будиночку для птахів повилітали вікна, унаслідок чого загинули чотири лебеді, серед них і чорна самиця. Двоє з них загинули одразу, а двоє інших упродовж декількох днів.
Серед них загинув такий смішний лебідь-шипун, який був такий слабенький, проте мав гордий характер. Коли я приходив до нього у вольєр, щоби погодувати, він виходив до мене і виганяв. Насправді він мені дуже до серця припав, хоча виглядав таким малим та кволим, проте поводив себе з такою честю, яка не була притаманна іншим.
Два лебеді, які загинули, лежали біля поїлок. Можливо, їхні голови були у воді, і ця хвиля якось передалася через воду. Ймовірно, вони могли отримати вибухову травму.
Через те, що тоді був початок війни, це не вважалося таким важливим, адже ніхто не знав, що буде далі. Було таке відчуття, що на територію вже можуть зайти російські війська. Я не документував ці злочини, адже живу не тим, що в минулому, а зараз.
Як фінансується притулок?
Мене завжди виручала Facebook-сторінка, адже там я публікую все, що мене оточує у форматі живих фото. Від допомоги для птахів я ніколи не відмовляюся. Усе, що пропонують люди, стараюся забирати, як, наприклад, гнилі овочі чи бадилля кукурудзи. Тобто живемо ми коштом небайдужих людей: хтось яблука, хтось буряки, хтось зерно або ж гарбузи. Я в шоці був, коли люди привезли дуже дорогий хліб для тварин, який пекли спеціально на свята.
На початку війни була дуже велика проблема з дрібними птахами, тому що те зерно, яке їм підходить, продається лише на пташиному ринку і досить дороге. Завдяки допомозі від західних зоопарків директор Київського передав мені декілька мішків, знаючи, що я маю дрібних птахів.
Найбільшу допомогу наш притулок отримав від ГО «UAnimals», які закупили понад тонну зерна. До повномасштабного вторгнення Межигірська громада допомагала з харчуванням тварин.
Ви працюєте сам чи маєте помічників?
Ні, я принципово працюю один. У мене був невдалий експеримент із працівниками. Раніше я так подумав, чому б рятувати не тільки тварин, а й людей. Тому два рази брав людей, які лікувалися від алко- та наркозалежностей. Я думав, що ці люди завдяки птахам будуть мінятися, починати жити по-іншому, але воно не спрацювало.
Зараз багато історій про лебедів на міських озерах, яким люди чинять шкоду. Чи варто звичайним людям їх годувати і чим взагалі можна?
Протягом останніх п’яти років тема захисту природи в Україні перейшла на новий рівень. Це все завдяки зоозахисним організаціям, які поширюють всю інформацію в соціальних мережах. Зараз люди самі привозять до притулку птахів, які ослаблені.
Багато спеціалістів пишуть, що лебеді можуть харчуватися самотужки. Але якщо на вулиці морозно та холодно, то вони насправді не мають змоги шукати собі їсти самі, адже взимку вся живність в озерах чи водоймах заривається глибоко в пісок. Лебеді, якщо немає, що їсти взимку, то згризають навіть очерет.
Тому, звісно, потрібно їх підгодовувати, але робити це дуже обережно. Їм не можна варену їжу, хліб, зіпсовані крупи. Найбезпечніше — це підгодовувати їх цільним зерном кукурудзи, тому що воно має оболонку, яка зберігає це зерно здоровим. Тобто, якщо зерно — це живий продукт, то крупа — мертвий, тому що вона може запріти або скиснути. Тим паче що крупа дрібна і її важко їсти лебедям. Після кукурудзи на другому місці пшениця та овес. Це те, що можна рекомендувати.
Крім того, якщо люди кидають усього й багато, то воно може псуватися, а птахи можуть це з’їсти й отримати отруєння або навіть вмерти.
Як зараз живе Київський зоопарк? Чи багато відвідувачів і чи тварини не бояться обстрілів та вибухів?
Зараз взимку завжди менше відвідувачів. Також він закривався на періоди, коли були серйозні обстріли, але продовжує функціонувати. І це насправді стало таким місцем у Києві, де можна погуляти й відволіктися.
У перший день, коли вже всі зрозуміли, що почалася повномасштабна війна, директор Київського зоопарку обрав 50 надійних працівників, які переселилися в зоопарку разом із ним. Вони організували так роботу, що тварини не відчували самотності. Єдиний, хто дуже стресував від обстрілів, це слон, йому в цьому році виповнилося 18 років. Йому єдиному давали заспокійливі, адже слони самі по собі дуже емоційні. Також вони інформацію засвоюють вібраціями стопи ноги та відчувають усі звуки через землю. Інші тварини поводили себе більш-менш нормально.
Також нашому зоопарку дуже допомогли партнери з Німеччини. Вони одразу почали організовувати допомогу, привозити їжу, корми для тварин, передали генератори. Крім того, поставили піч на дровах, щоб у разі відключення світла тварини не замерзали.
Як взагалі було створено Межигірський притулок?
Вийшло так, що в Межигір’ї багато озер та вільної території. До лебедів там практично ніхто не жив. Лебеді є досить проблемними птахами, адже якщо один лебідь займає ставок, то всіх інших він просто не підпускає. Виходить, що це проблема, яку не можна вирішити. Якщо тримати їх десь у вольєрах, то це дорого та некорисно для самих птахів. Якщо лебідь довго не плаває, то в нього починаються проблеми з ногами, птах хворіє на інфекційні хвороби. А тут якраз територія сприятлива до цього, тому притулок створився сам собою. Зараз у ньому 33 лебеді, але половина сидить на карантині.
Загалом через притулок за шість років пройшло 120 лебедів. З одного боку, радісно, що вони відлітають, а з іншого — сумно. Адже ніколи не знаєш, як будуть поводити себе люди, чи будуть стріляти або ловити.
Річ у тім, що ми не можемо навчити лебедів не прилітати до людей, адже навіть дикі швидко звикають до людей, тому і вся Європа в лебедях. Ми можемо тільки ловити людей, які займаються браконьєрством та карати їх, щоб вони розуміли, що цього не можна робити. Тобто ми повинні зробити суспільство, яке толерантно ставиться до тварин. У нас, до речі, найжорсткіше законодавство: можуть посадити до восьми років із жорстоке поводження з тваринами.
Фото: Сергій Григор’єв, КМДА.
Авторка: Карина Бовсуновська.
Discussion about this post