(Youtube/скриншот)
У неділю столиця Франції воскресила 110-річну гонку офіціантів. У них попереду велика робота: приймати замовлення від мільйонів відвідувачів, які приїдуть на Олімпійські ігри в Парижі в липні цього року.
Деякі офіціанти так прив’язані до своєї роботи, що складають пісні та вірші про “бістро”. Як співав поет-пісняр Жорж Брассенс, “там ви знайдете прекрасні квіти населення”, але також і “всіх нещасних, тих, кому не пощастило”.
підтримати Велика Епоха (The Epoch Times) — це незалежне міжнародне видання без впливу будь-яких політичних чи економічних структур. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.
Відновлення змагань офіціантів після 13-річної перерви — частина зусиль Парижа, спрямованих на те, щоб показати себе з найкращого боку на своїх перших за 100 років літніх Олімпійських Іграх.
Перший забіг офіціантів відбувся 1914 року. Цього разу кілька сотень офіціантів вбралися у свою уніформу і, навантаживши свої таці відповідно до правил тістечками, маленькими (але порожніми) чашками кави і повними склянками води, вирушили на 2-кілометрову дистанцію, що починається і закінчується біля мерії.
Полін Ван Ваймерш і Самі Ламруса були нагороджені як найшвидші офіціанти Парижа. Призами стали медалі, по два квитки на церемонію відкриття Олімпійських ігор 26 липня на річці Сена та оплата на добу апартаментів в одному з паризьких готелів.
Ван Ваймерш, яка перемогла в жіночому забігу за 14 хвилин 12 секунд, почала працювати офіціанткою в 16 років. Зараз їй 34 роки, і вона каже, що не уявляє для себе іншого життя.
“Я люблю цю справу так само сильно, як і ненавиджу. Це моя шкіра. Я не можу її кинути”, — говорить вона про свою професію. “Це важко. Це виснажливо. Вона вимоглива. Це 12 годин на день. Без вихідних. Ніяких різдвяних свят”.
Але “це частина моєї ДНК. Я виросла з тацею в руках”, — додала вона. “У житті та на роботі мене формували начальники, які мене навчали, і клієнти, всі люди, яких я зустрічала”.
Учасники конкурсу визнали, що в них не завжди гарний настрій, коли вони поспішають на роботу. В інших країнах клієнт може бути завжди правий, але у Франції останнє слово залишається за офіціантом, що створює їм репутацію різких, похмурих і навіть грубих людей.
“Французька гордість означає, що в таких маленьких професіях, як ця, вони не хочуть, щоб їх топтали”, — каже 60-річний Тьєррі Петі, який іде на пенсію у квітні після 40 років роботи офіціантом.
“Це не відсутність поваги, скоріше, це стан душі”, — сказав він. Перейшовши на англійську, він додав: “Це дуже по-французьки”.
Мер столиці Анн Ідальго сказала, що кафе і ресторани — це “дійсно душа Парижа”.
“Бістро — це місце, де ми зустрічаємося з людьми, де ми п’ємо каву, де ми також сперечаємося, любимо і обіймаємо одне одного”, — сказала вона.
Коментувати post